Велюрові штори й мудрість Мізеса

Економічні принципи діють у реальному житті — придивіться та переконайтеся на власні очі.

Моєю найвигіднішою покупкою за весь час були рожеві велюрові штори. Був 2003 рік, і я вчилася за кордоном, в Англії. Я мало що могла собі дозволити, і взагалі погано підготувалася до життя в іншій країні. Коли я приїхала до Сполученого Королівства разом із двома іншими однокурсниками, мені навіть не було де спати. Та коли ти молодий, здається, що будь-яку проблему легко вирішити.

Мені запропонували місце в гуртожитку, але я відмовилася, бо вартість проживання здалася мені занадто високою. Я вирішила, що зможу знайти кращий варіант, і переконала двох інших студентів довіритися мені. Після лячного приїзду в нікуди в чужу країну і довгих поневірянь містом нам вдалося винайняти квартиру й багацько на цьому заощадити. Та в нашого рішення був і зворотний бік: з'явилися додаткові витрати, наприклад, оплата проїзду в громадському транспорті, бо житло було розташовано далеко від кампусу.

Околиця міста була однією з причин такої низької орендної плати, але була й ще одна — квартира була абсолютно порожня, у ній не було ні телевізора, ні інтернету, ні посудомийної або пральної машини, ні меблів. У ній також не було базових предметів, які надавалися в гуртожитку, як-от постільної білизни.

І ось тепер ми знову повернемося до рожевих штор. Ночі були холодними, але я не могла змусити себе витратити гроші на нову ковдру, яку після закінчення навчання мені доведеться залишити, бо у валізу усього не забереш. Усе, що я купувала, мало бути функціональним і одноразовим. Тому я шукала не просто постільну білизну, а те, що могло б мене зігріти. Я зосередилася на корисності — на потрібній властивості предмета, а не на його визначенні. Той, хто дивився фільм «Титанік», знає, що героїню Кейт Вінслет врятувала не шлюпка, а двері — їй просто потрібен був плавучий предмет.

Коли наша купівельна спроможність висока, ми часто витрачаємо більше, керуючись нашими бажаннями, стилем і статусом. Однак, коли грошей мало, ми часто фокусуємося на основних потребах, і це правильно! Купуючи функціональні речі, ми стаємо більш винахідливими, менш марнотратними й по-справжньому стратегічно підходимо до своїх витрат і заощаджень.

За 4 фунти (приблизно 4 долари) я змогла купити найтепліше покривало на світі — товсті рожеві велюрові штори з місцевого магазину вживаних речей. І хоча на пральню я додатково витратила ще кілька фунтів, я дуже раділа тій покупці. Штори були дешеві, під ними було дуже тепло, і завдяки такому незвичному рішенню я більше не мерзла вночі.

Тепер, коли мені потрібно вийти за межі стандартного способу мислення під час великих покупок, я згадую ті штори. Такий підхід дуже допомагає мені в житті, і це не дивно, з огляду на те, що мої стратегії економії грошей відповідають «австрійській школі» Карла Менгера і праксеології Людвіга фон Мізеса.

Отже, які ж висновки можна зробити з австрійської школи думки? Ось деякі з основоположних ідей:

1. Економічна цінність товарів і послуг суб'єктивна — я цінувала штори за їхню теплоту й вагу, а не за те, що вони могли висіти перед вікном.
2. Альтернативні витрати мають значення — хоча я не вважала за потрібне марнувати кошти на комфорт у квартирі, мені було важливо витрачати більшу частину своїх грошей на екскурсії та знайомство з Європою. Я змогла оплатити більше екскурсій завдяки тому, що заощадила на проживанні.
3. Обмеженість ресурсів сприяє креативному мисленню — якби моя квартира була повністю мебльована й задовольняла всі мої потреби, мені не довелося б вдаватися до нестандартних рішень.
4. Ринок і справді являє собою підприємницький процес — і цієї думки дотримуються більшість економістів австрійської школи, — а ми, своєю чергою, дуже заповзятливі створіння. Ніколи не погоджуйтеся на те, що вас не влаштовує, навіть якщо здається, що вибір очевидний або інших варіантів немає. Якби я обрала гуртожиток, то проґавила б стільки незабутніх моментів і важливих життєвих уроків (наприклад, як навчитися прати одяг у ванній, або як не заблукати, коли доводиться йти пішки після того, як зламався трамвай, або наскільки щиросердечні розмови важливіші за перегляд серіалів).

Зрештою, цінність кожної речі може бути різною, але ви ніколи не жалкуватимете про покупку, яка справді задовольняє вашу потребу, адже споживач сам вирішує, коли потреба задоволена. Клієнт справді завжди правий у капіталістичній системі, і це добре показав Мізес у своїй публікації 1944 року «Бюрократія»:

Справжніми босами в капіталістичній системі ринкової економіки є споживачі. Саме своїми покупками або відмовою від них вони вирішують, хто має володіти капіталом й управляти заводами. Вони визначають, що має бути вироблено, в якій кількості та якої якості. Їхня позиція тягне за собою або прибуток, або збиток для підприємця. Вони роблять бідних людей багатими, а багатих — бідними.

Споживачі безжальні. Вони ніколи не купують товари з метою підтримати менш ефективного виробника та вберегти його від наслідків невдалого керування. Вони хочуть, щоб їх обслуговували якомога краще. І принцип роботи капіталістичної системи змушує підприємця підкорятися наказам споживачів.

Споживачі —дуже вимогливі начальники. Вони примхливі, упереджені, непостійні й непередбачувані. Їх анітрохи не хвилюють минулі заслуги. Щойно їм пропонують продукт, який подобається їм більше або коштує дешевше, вони кидають своїх колишніх постачальників. Для них немає нічого важливішого за власне задоволення. Їх не хвилюють ні корисливі інтереси капіталістів, ні доля робітників, які втратять роботу, якщо вони як споживачі перестануть купувати товар.

Дивно, як часто ці теми зустрічаються в повсякденному житті. Економіка справді оточує нас усюди.

Цю статтю люб'язно надали Кімберлі Джозефсон і Фонд економічної освіти на умовах міжнародної ліцензії Creative Commons Attribution версії 4.0. З оригіналом можна ознайомитися тут.